Харківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 52 Харківської міської ради Харківської області

 






Формування толерантного ставлення до традицій і культур народів світу як складова патріотичного виховання учнів початкових класів

Формування толерантного ставлення до традицій і культур народів світу як складова патріотичного виховання учнів початкових класів

Сучасне українське суспільство переживає складний період свого саморозвитку, позначений труднощами перехідного періоду, коли демократичні, гуманістичні цінності утверджуються суперечливо і надто повільно. Це зумовлює падіння моралі, культури взаємостосунків між людьми, криміналізацію суспільних відносин тощо. Зазначені суперечності особливо позначаються на молодому поколінні, в свідомості й поведінці якого не сформувалися та міцно не закріпилися позитивні установки й мотиви, значущі ціннісні орієнтації.

За таких обставин вкрай важливим стає виховання в молодого покоління толерантності, оскільки утвердження принципів і норм толерантності є необхідною умовою взаєморозуміння між людьми, взаємодії, злагоди, згуртування і консолідації суспільства. Особливо актуальним є утворення ідеалів толерантності у свідомості й поведінці учнів початкової школи, бо в навчальних закладах навчаються  діти різних національностей.

Жодне суспільство не є й не може бути однорідним, тому що складається з людей, різних не тільки з погляду їхнього етнічного походження, віросповідання, політичних поглядів, але і з погляду віку, статі, інтересів, виховання, матеріального становища тощо.

Якість будь-якого суспільства залежить від здатності людей співіснувати одне з одним, від того, чи сприймають вони одне одного, чи поважають і підтримують, чи навчаються одне від одного, чи об'єднують свої зусилля в ім'я загального добра, для постійного поліпшення свого матеріального й духовного життя. В умовах соціальної розмаїтості дуже важливо встановити культуру миру, що неможливо без дієвого виховання, заснованого на принципах толерантності.

Як термін слово «толерантність» з'явилося в нашому краї не дуже давно. Але цього не можна сказати про його зміст. У словниковому запасі наших дідів і прадідів значилися слова «терпимість» та «миролюбність» (які виражали здатність не проявляти негативних реакцій), обумовлені історичними реаліями.

Толерантність - ціннісна й поведінкова складова особистості

Толерантність, будучи «поблажливим, терпимим ставленням до чого-небудь (чого не схвалюєш)», у деяких випадках може стати єдино можливим шляхом погашення, урегулювання конфліктних ситуацій або ж їхнього запобіганняя. Толерантність включає в себе повагу до інших і визнання рівності прав.

Будучи демократичною цінністю й маючи соціальне коріння, толерантність формується поступово, день за днем. Це складний, тривалий процесс. Формування толерантності починається від появи дитини на світ, далі – в період становлення особистості, і протягом цсього життя.  На цей процес впливає багато факторів, і вирішальними є родина та освіта. І якщо члени родини не сприймають толерантність як власну внутрішню позицію, то і дитина, потрапляючи до школи, не буде готова сприймати інших такими, як вони є.  Тому освіта створена для формування та соціалізації особистості, передачі новим поколінням набутого дрсвіду, знань, цінностей, всього того, що в кінцевому результаті, визначає індивідуальну та колективну поведінку людей. Учителі  повинні бути готовими працювати нен тільки із дитиною, але й з її родиною, її ближчим оточення.

Формування толерантних відносин нерозривно пов’язано із вихованням  патріотичних почуттів в учнів початкових класів. Виховання громадянина - одне з актуальних завдань сучасного навчального закладу. Громадянська освіта, виховання існує в будь-якому суспільстві, в умовах будь-якої держави.

Нині, коли в Україні відбувається реформування політичного, економічного, суспільного життя, особливого значення набуває виховання громадянина, який здатний побудувати демократичне, громадянське суспільство і діяти за принципами конституційної демократії та поваги до прав людини.

Питання виховання толерантності  є  на сьогодні надзвичайно складним. Воно нерозривно пов’язане із формуванням в учнів початкових класів громадянської компетентності.

Життя повсякчас висуває перед освітянами глобальні проблеми, однією з яких є громадянське виховання особистості. Актуальність громадянського виховання в Україні зумовлюється процесом відродження нації. Україна є поліетнічною державою. Саме тому громадянське виховання, яке покликане сприяти формуванню соборності України, відіграє особливо важливу роль.

Важливе місце у змісті громадянського виховання посідає формування культури міжетнічних стосунків, тобто реалізація взаємозалежних інтересів етносів, народностей у процесі економічного, політичного, соціального і духовного життя на принципах свободи, рівноправності, взаємодопомоги, миру, злагоди, толерантності.

Культура міжетнічних стосунків проявляється у повазі до інтересів, прав, самобутності великих і малих народів, готовності й умінні йти на компроміси з різними етнічними, релігійними групами заради соціального миру в державі. Громадянське виховання має стимулювати і розвиток планетарної свідомості, яка включає відчуття єдності та унікальності життя на Землі, повагу до всіх народів, їх прав, інтересів і цінностей; розуміння світу як єдності і різноманітності системи держав, які мають мирно співіснувати, співпрацювати в умовах свободи, на засобах моральних ідеалів, гуманізації міжнародних стосунків, визнання головним пріоритетом права людини, нації і народів, постійної уваги до світових проблем.

Процес формування громадянської компетентності учнів початкових класів передбачає комплекс уявлень дитини про державу, народи, нації, суспільство, людство як узагальнену категорію, що сприяє оволодінню системою знань про людину і суспільство. Весь навчально-виховний процес має бути насиченим різними заходами, що розкривають суть цих понять.

В.М. Волков писав: «Народ у найбільш чистому вигляді завжди представляють діти. Коли національне помирає в дітях, то це означає початок зникнення нації». Тому, забезпечуючи національне виховання дітей необхідно формувати національну свідомість шляхом вивчення рідної мови,ознайомлення із звичаями, традиціями. Водночас дуже важлива паралельна робота з ознайомлення з іншими етнічними колективами, щоб не пропустити сензитивний період засвоєння інших мов та культур, не звузити коло соціальних контактів дітей.

У центрі педагогічної науки завжди було питання формування успішної особистості, здатної розуміти, поважати, співчувати і допомагати іншим людям. Адже школа - це соціальний інститут суспільства, один з найважливіших механізмів державного впливу на вирішення соціальних проблем і міжнаціональних відносин, головний спосіб забезпечення оптимальної взаємодії між народами. Тут варто згадати твердження англійського філософа і педагога Джона Локка: «Від правильного виховання дітей найбільше залежить добробут народу». Тому не випадково у ХХ столітті підсилився інтерес до гуманістичної педагогіки, одним із напрямків якої є педагогіка толерантності.

Гуманістичні толерантні ідеї перебували в центрі уваги передової української громадськості. Неодноразово зверталися педагоги-гуманісти до проблеми особистості вчителя, суті його праці, наголошуючи на необхідності психологічного розуміння дитини, того, що відбувається в її душі. Про що вона думає, що відчуває. Втручатися в життя дитини треба дуже обережно, поважаючи своїх учнів, рахуючись з їхніми інтересами, пам'ятаючи, що кожна дитина має право бути такою, якою вона є, а тому необхідно її такою і сприймати. Наполегливе й уважне спостереження за стосунками між дітьми, у колективі, бережливе ставлення до людської гідності школяра сприяє підвищенню у нього почуття власної гідності, поваги до самого себе, віри у свої сили. Не можна підкорювати волю дитини заради зручності дорослих, домагатися слухняності вихованців шляхом заборон.

Формулу гуманістичної педагогіки, що стала основою педагогіки толерантності, Ш. Амонашвілі позначив у такий спосіб: прийняти - зрозуміти - допомогти - любити - співчувати - радіти успіхові дитини - надихати. Цю формулу видатний педагог впроваджував у дію в Школі Життя, заснованої на принципах гуманно-особистісної педагогіки. Розкриваючи сутність діяльності цієї школи, Ш. Амонашвілі наголошував: «Усвідомлюючи в собі імпульси життя і керуючись ідеями співжиття та співробітництва люди можуть цілеспрямовано змінювати умови життя, поліпшувати його якість і тим самим змінювати себе - вдосконалювати свою духовність, свої знання, розширювати межі своїх можливостей».

Для цього необхідно виховувати у дітей такі риси, як любов, співчуття, співпереживання, милосердя, щирість, уміння слухати, співробітництво, терпимість (толерантність).

Згідно гуманістичних теорій особистості (А. Маслоу, К. Роджерс) основна потреба людини само актуалізація, прагнення до самовдосконалення і самовираження. Вона виражається в таких характеристиках особистості:

  • прийняття себе та інших людей такими, як вони є;
  • піклування про благоустрій інших людей, а не лише забезпечення власного щастя;
  • налагодження з оточуючими людьми, нехай і не з усіма, доброзичливих, особистих взаємовідносин;
  • відкрита і чесна поведінка в усіх ситуаціях;
  • почуття гумору.

Як бачимо, у природі самої людини закладено основи толерантного ставлення до оточуючих. Головне завдання за таких умов, що постає перед педагогом, виявити ці основи, розвивати і удосконалювати їх.

Актуальними є дослідження проблем виховання толерантності американського психолога Г. Оллпорта.

Саме поняття «толерантність» він визначив за допомогою таких тез:

Толерантність - це:

  • співпраця, дух партнерства;
  • готовність приймати чужу думку;
  • повага людської гідності;
  • прийняття іншого таким, як він є;
  • здатність поставити себе на місце іншого;
  • повага права бути іншим;
  • визнання різноманіття;
  • визнання рівності інших;
  • терпимість до чужих думок, поведінки;
  • відмова від домінування, заподіяння шкоди і насильства.

Успіх формування етнокультурної обізнаності залежить від вибору форм і методів навчання виховання. Це як окремі уроки, так і етапи уроку, на яких виховною метою є виховання толерантних стосунків між учнями, виховання патріотичних почуттів. Обов’язково на годинах спілкування  піднімається  питання етнокультурного світу у всьому його різноманіття. Важливо використовувати бесіди з дітьми.

Зміст пізнавальних бесід може будуватися на основі:

  • життєдіяльності дітей в сімї, при спілкуванні з рідними. Увагу дітей звертають на те, що кожна сім’я має свій спосіб життя, який також відрізняється етнокультурною специфікою;
  • спостережень, які дозволяють дітям в ході екскурсій, побутві, дістати досвід і знання в галузі культури різних народів і міжнаціонального спілкування;
  • освітньої роботи, насамперед, підсумкових бесід, мета яких - підсумок, уточнення і систематизація знань дітей.

Діти можуть здійснювати очну і заочну подорож в історію рідного краю, знайомитися з цікавими людьми, народними умільцями, проводити конкурси юних талантів, займатися пошуковою роботою, добрими справами (акти милосердя, операція «Турбота »).

    Так, наприклад, у 1-му класі діти знайомляться з народним фольклором, відвідують музеї, театри. Цей етап можна завершити святом казкових героїв. У 2-му класі учні глибше вивчають творчість національних поетів і письменників, знайомляться з історією свого краю, беруть участь в пошуковій роботі, проводять «Місто веселих майстрів». Етап завершується грою «Поле чудес». У 3-му класі діти продовжують знайомитися з культурою, літературою і мистецтвом свого народу. Проводять бесіди «Хто це? Що це? », подорожі« Їх іменами названі вулиці нашого міста », виставки народної творчості, організовують концерти для мешканців мікрорайону, зустрічаються з творчою інтелігенцією, беруть участь в експедиції «Мій рідний край».

Під час уроків та в позакласній роботі варто використовувати відеоперегляди. Відеоматеріал повинен містити спеціально створені навчальні програми чи записи популярних телешоу, які відповідають темі. Можна використовувати домашнє відео, зроблене під час подорожей чи екскурсій. Відеоперегляди створюють у дітей динамічні образи життя і діяльності різних народів, розширюють кругозір учнів початкової школи, дають уявлення про події, предмети, явища, які школярі ще не можуть безпосередньо сприймати.

Важливим фактором у формуванні толерантного ставлення до різних народів є проведення позакласних заходів та  свят. Наприклад  свято Нового року, в ході якого учитель повідомляє про традиції святкування у різних народів. Ці дійства, безпосередніми учасниками яких є діти, дають їм позитивний емоційний заряд. Це, в свою чергу, збагачує чуттєвий досвід, підвищує спостережливість, формує інтерес до етнокультурних явищ.

Доцільно організовувати фольклорні концерти і театралізовані вистави, до яких варто  залучати не тільки учителів, учнів, а також батьків.  Концерти (пісні, танці, гра на музичних інструментах) можуть бути присвячені одній темі, а можуть бути збірними, підсумковими. В свою чергу, сценарії театралізованих вистав будуються за мотивами народних казок, що відображають етнокультурну специфіку. Вони можуть відтворювати календарні і сімейні свята з певними обрядами та етнографічними особливостями. Саме концертно-театральна діяльність відображає побут, мистецтво і культуру народів, їх специфіку.

Організація пізнавальної діяльності дітей не обмежується уроками  і заходами, що проводяться в навчальному  закладі. Повсякденне спілкування з дорослими і однолітками під час прогулянок, екскурсій, спостережень, відвідування громадських і культурних закладів забезпечують знайомство дітей з соціальним, культурним і природнім різноманіттям рідного краю.

Завдання даного виду діяльності - активізувати знання, заохочувати дитину встановлювати зв'язок між ними і новою етнокультурною інформацією, отриманою із повсякденного життя; збагатити етнокультурний досвід, допомогти дитині отримати об’єктивні уявлення і знання про етнічні общини та їх культурі, поза уроками, на цільових прогулянках і екскурсіях.

І звичайно, ж не лише педагоги можуть знайомити дітей з етнокультурним різноманіттям. У вирішенні цієї проблеми велика роль належить батькам. Саме в сім’ї діти отримують перші уявлення про культуру свого народу. Саме в сім’ї формується повага до представників інших культур і до самих культур, без чого етнокультурна обізнаність школярів так і залишиться на рівні теорії. Таким чином, однією з важливих педагогічних умов формування етнокультурної обізнаності учнів початкових класів є активне включення батьків у цю діяльність.

Ігрові методи і прийоми, які є провідними в початковій школі, викликають у дітей підвищений інтерес, позитивні емоції, сприяють зосередженню уваги на навчальній задачі, яка стає особистою метою. Використовуючи різноманітні ігри (дидактичні, рольові, рухливі), учитель природно і цілеспрямовано вводить дітей в народну культуру, етику, людські взаємини. Будь-які ігри легко збагачуються етнокультурним змістом і дидактичного, і розважального характеру. Не випадково навчальний матеріал  включає народні ігри, фольклорні забавлянки, лічилки, рухливі, жартівливі і інші ігри з ровесниками і дорослими.

Велике значення для підвищення активності й емоційності дітей мають такі ігрові прийоми, як сюрпризні моменти (наприклад, прийшла бандероль з альбомом фотографій якоїсь країни), виконання різних ігрових дій (наприклад, грають в народну рухливу гру), розігрування ролей (учитель з’являється  в образі представника іншої національності).

Особливий інтерес викликає метод моделювання і конструювання, який поєднує словесне пояснення, практичну реалізацію та ігрову мотивацію. Даний метод використовується при роботі з глобусом, із схемами, з картами, при конструюванні типових архітектурних споруд різних народів з допомогою різних макетів міських ландшафтів, характерних для певних географічних широт.

Важливим методом в ознайомленні школярів зі світом етнічної культури є метод проектів, що передбачає організацію спільної діяльності дітей і їх батьків, спрямованої на збір, вивчення, аналіз, а потім презентацію матеріалів, які розкривають особливості традицій, способу життя, предметів побуту, мистецтва різних народів. Ці проекти діти презентують під час проведення тижня природознавства, конкурсу «Я+комп’ютер».

Всі згадані методи використовуються педагогами в різних організаційних формах і видах діяльності. Вони підвищують рівень і якість сформованості етнокультурної обізнаності школярів. Мистецтво педагогів виявляється в умінні комбінувати методи і прийоми у логічному співвідношенні їх з формою і місцем використання, віковими та індивідуальними особливостями вихованців.

Для діагностики сформованості толерантності у учнів  можна використати гру-бесіду  "Нам потрібні відмінності".

Дітям пропонується уявити, що вони відправляються на невідому планету, і їм потрібно взяти з собою партнера."Яким би ви хотіли його бачити? Чи важлива його зовнішність? Чи було б вам цікаво, коли б жителі іншої планети нічим не відрізнялися (ні зовнішнім виглядом, культурою, традиціями) від нас? Що б ви відчули (радість, інтерес, здивування)? Чому?"

В кінці дітям можна задати питання: "Чому в світі так багато людей і всі вони різні?","Чому ми повинні бути терплячими до інших людей?"

На практичних заняттях-тренінгах можна використовувати таку вправу, як «Світове привітання».

Запропонувати дітям без слів привітати один одного прийнятими у ріних країнах способами:

Україна – потиснути обин одному руку, обійнятися.

Китай – легкий уклін зі зкрещеними на грудях руками.

Індія – легкий уклін, долоні витягнуті вперед.

Японія – легкий уклін, руки витягнуті вздовж тулуба.

Німеччина – рукостискання і погляд очі в очі.

Малайзія – торкання тільки кінчиками пальців.

         Віршем А.Усачева «Гном і зірка» можна завершити будь-яке заняття з толерантності.

У речки стоял удивительный домик,

В том домике жил удивительный гномик,

До пола росла у него борода,

А в той бороде проживала Звезда.

Не знал ни забот, ни тревог этот гном,

Звезда освещала собою весь дом

И печку топила, и кашу варила,

И сказки ему перед сном говорила...

И гном с восхищеньем чесал в бороде,

 Что было, конечно, приятно Звезде.

 Кормилась она только крошками хлеба,

А ночью гулять улетала на небо.

Так шли потихоньку года и века...

Но кончилась в доме однажды мука.

И гном, распростившись с насиженной печкой,

С рассветом отправился в город за речкой.

А в городе том не носили бород.

— Ха-ха! Хо-хо-хо! — стал смеяться народ.

— Вот чучело! — каждый ему говорил.

И гном испугался. И бороду сбрил.

И на пол упала его борода,

И тут же его закатилась Звезда.

У речки теперь есть обычнейший дом,

Живет в этом доме обычнейший гном,

Опять отросла у него борода,

Но больше к нему не вернулась Звезда.

                                                                                                                                                                                  Андрей Усачев

Ефективність навчально-виховного процесу в освітніх закладах великою мірою залежить від якості стосунків учитель - учень - учитель, так і учитель - учитель, учень - учень. Педагогічний колектив повинен бути групою підтримки, що допомагає кожному жити за принципами толерантності до різних народів і водночас прищеплювати любов до рідного краю, виховувати патріотичні почуття.

 

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

  1. Бех І.Д. Виховання особистості: Сходження до духовності: Наук. видання./ І. Д. Бех. – К.: Либідь, 2006. – 272 с.
  2. Вікіпедія, електронна енциклопедія.

3.  Риэрдон Б.Э. Толерантность – дорога к миру. – М.: Бонфи, 2001.

4.  Малахов В. Етика. Курс лекцій. –К.: « Либідь», 2001. – с.259 – 276.

Інтернет  ресурси

 

Освіта.ua

http://refs.com.ua

Подобається