Харківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 52 Харківської міської ради Харківської області

 






Інноваційна діяльність учителя як основа педагогічної майстерності

 

Інноваційна діяльність вчителя

як основа педагогічної майстерності

     Сучасне суспільство вимагає виховання самостійних, ініціативних, відповідальних громадян, здатних ефективно взаємодіяти у виконанні соціальних виробничих і економічних завдань. Виконання цих завдань потребує розвитку особистісних якостей і творчих здібностей людини, умінь самостійно здобувати нові знання та розв’язувати проблеми, орієнтуватися в житті суспільства. Саме ці пріоритети лежать в основі реформування сучасної загальноосвітньої школи, головне завдання якої - підготувати компетентну особистість, здатну знаходити правильні рішення у конкретних навчальних, життєвих, а майбутньому і професійних ситуаціях. Тому актуальним завданням сучасної школи є реалізація компетентнісного підходу в навчанні.

  Державний стандарт, Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти ґрунтуються на засадах особистісно орієнтованої та компетентнісної освіти.

   Сьогодні в системі освіти відбувається ряд перетворень, спрямованих на формування творчої особистості педагога, готового до вдосконалення педагогічної діяльності, проектування та використання нових педагогічних технологій. Основним змістом діяльності вищого навчального закладу поступово стає комплексне вдосконалення професійної майстерності педагогів через опанування інноваційними і дослідно-експериментальними видами діяльності.

            Як можна побачити на слайді, є рівні професійної діяльності вчителя. Початковий – не знаю, не використовую; репродуктивний – частково використовую, знаю, використовую. Це вже починається майстерність учителя. А далі – творчість - знаю, використовую, можу поділитися досвідом. І вже інноваційний - ініціюю, створюю принципово нове, важливе для суспільства.

            Для розуміння сутності інноваційної педагогічної діяльності доцільно розглянути такі  поняття як  «інновація», «педагогічна творчість», «передовий педагогічний досвід».

Базовим компонентом створення нового як цілісного феномену є інновація.

Слово «інновація» має латинські корені (лат. innovatio – оновлення, зміна). Воно означає введення новизни, чогось нового (нової думки, ідеї). Вперше поняття «інновація» було вжито в культурології та лінгвістиці для позначення процесу переходу елементів однієї культури в іншу і набуття при цьому нових якостей.

У педагогічній літературі немає одностайного розуміння поняття «інновація». Існують різні погляди щодо його тлумачення. «Інновація» розглядається як:

― комплексний цілеспрямований процес створення розповсюдження та використання нового, метою якого є задоволення потреб й інтересів людей новими засобами, що веде до повних якісних змін системи і способів забезпечення її ефективності, стабільності та життєздатності (В.А.Сластьонін, Л.С.Подимова, М.В. Кларін);

― перехід певної системи з одного життєвого циклу в інший, що вносить нові стабільні елементи в середовище впровадження (А.І.Пригожин);

― зміст можливих змін педагогічної дійсності, які ведуть до невідомого раніше стану, результату, виникненню нових педагогічних технологій, методів, форм, що розвиває теорію та практику навчання і виховання (Н.Р.Юсуфбекова, Л.І.Даниленко);

― ідеї, процеси, засоби, результати, взяті в єдності якісного вдосконалення педагогічної системи (Підласий І.П., Підласий А.І.);

― особлива організація діяльності і мислення, що спрямована на втілення нововведення в освітній простір, або процес створення, засвоєння, впровадження нового в освіті ( І.М.Богданова);

― новий підхід, створення якісно нового, використання відомого в інших цілях (І.М.Дичківська, Г.О.Сиротенко);

― нововведення в педагогічних системах та процеси, що їх супроводжують, спрямовані на одержання стійких позитивних результатів, що визначають прогресивний напрям розвитку як педагогічних систем в цілому так і їх окремих компонентів (Т.М.Демиденко, О.І.Шапран).

Отже, одні дослідники педагогічних інновацій вважають інновацію лише те нове, що несе за собою суттєві зміни у педагогічній системі, інші переконані, що до інновацій можна віднести й вже відомі вдосконалені ідеї. З твердженням перших не можна повністю погодитись з огляду на те, що інновації вносяться в педагогічну систему не заради новизни, а для її досконалого розвитку і функціонування. Потрібно брати до уваги і те, що більшість нових ідей ґрунтується на старих, вже добре відомих. Тому така новизна є певною мірою відносною. Згідно з одним із законів перебігу інноваційних педагогічних процесів (закон циклічного повторення, зворотності педагогічних інновацій) в освітній системі є випадки відродження певних нововведень за нових умов. Найбільш правильною вважають позицію В.Кан-Калика, М.Нікандрова, які стверджують, що більшість інновацій виступають адаптацією ідей, теорій, технологій до певної системи освіти чи країни.

Виходячи з аналізу поняття «інновація» більшість науковців розглядають останню як процес і як результат (В.А.Сластьонін, Л.С.Подимова, І.М.Богданова, І.П.Підласий та ін.). Як процес інновація передбачає зміну стану системи і відповідну діяльність людини. Як результат – означає процес створення нового («новація»). «Новація» ― певний засіб (нові ідеї, методи, методики, технології тощо), «інновація» ― ширше за змістом поняття, яке означає процес, предметом якого виступають новації.

    Аналіз поняття «інноваційна педагогічна діяльність» неможливе без розкриття змісту поняття «педагогічна творчість», «педагогічна майстерність».  Творчість відіграє важливу роль в інноваційній педагогічній діяльності, є її невід’ємною частиною. Без творчого елементу інноваційні процеси просто неможливі. Об’єктом і результатом педагогічної творчості є вихованець, його особистість. Педагогічну творчість розглядають у широкому та вузькому розумінні. У вузькому розумінні педагогічна творчість розглядається як утворення нових педагогічних систем, процесів, педагогічних інновацій. У більш широкому значенні творча діяльність вчителя означає утворення та вирішення будь-яких задач, які постійно виникають в педагогічному процесі. Творчість є необхідною умовою педагогічної діяльності кожного вчителя, його суттєвою характеристикою. Вона присутня у кожному кроці педагога (під час підготовки до занять, у взаємодії з учнями і т.п.): здатність до творчої діяльності, уміння бачити та оригінально вирішувати педагогічні задачі, швидко орієнтуватись в педагогічних ситуаціях.

   Інноваційна діяльність  є одним із стратегічних напрямів в освіті.  Метою інноваційної діяльності є досягнення очікуваного кінцевого результату.

   Провідною формою і важливою складовою інноваційної педагогічної діяльності є експеримент, результати якого збагачують новими знаннями про навчально-виховний процес, дають змогу переконатися на підставі педагогічної практики в ефективності нових ідей і технологій.

   Педагогічний експеримент є особливим видом інноваційного педагогічного експерименту. Інноваційний педагогічний експеримент – метод дослідницько- педагогічної діяльності, який передбачає істотні зміни у змісті, формах і методах роботи з метою підвищення їх ефективності.

   Таким експеритментом в нашій школі є «Психолого-педагогічне проектування соціального розвитку особистості учнів загальноосвітніх навчальних закладів» під науковим керівництвом доцента кафедри психології Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти АПН України, старшого наукового співробітника Українського науково-методичного Центру практичної психології і соціальної роботи, канд. пед. наук В.О. Киричука.

            Метою експерименту є передбачення, тобто прогнозування розвитку особистості учня, вплив на його психосоціальний і духовний розвиток, управління корекційно-розвивальним процесом на основі глибокого наукового аналізу факторів зовнішнього та внутрішнього впливу.

   Важливе значення для педагогів, які працюють в інноваційному режимі,  має вивчення педагогічного досвіду як джерела інноваційної діяльності. Є такі його різновиди: передовий і новаторський.

Передовий педагогічний досвід – це педагогічна діяльність, у процесі якої стабільні позитивні результати забезпечуються використанням оригінальних форм, методів, прийомів, засобів навчання та виховання, нових освітніх систем або інтеграції традиційних форм, методів, прийомів і засобів.

  Значну віддачу можна отримати, використовуючи інтерактивне навчання. Воно посилює інтерес до вивчення різних проблем, відкидає одноманітність, розвиває творче мислення, вчить культури спілкування.

  Інтерактивне навчання. Часто цей термін використовується досить вільно, хоча він є специфічним. Дехто стверджує, що навчання саме по собі є активним, а слухачі (педагоги чи учні) активні навіть під час слухання лекції. Проте вони повинні робити набагато більше, ніж просто слухати: читати, писати, обговорювати, брати участь у розв'язанні проблем, спостерігати, мати змогу застосовувати нові знання на практиці, залучатися до операцій мислення вищого рівня – аналіз, синтез, оцінювання, що можливо тільки за умови застосування активних методів навчання.

В  основі інтерактивного навчання  лежать принципи особистісно орієнтованого навчання, безпосередньої участі кожного учасника занять як шукача шляхів і засобів розв’язання проблем.

Використання цих технологій дозволяє розвинути індивідуальні пізнавальні здібності кожного учня; максимально виявити, ініціювати, використати індивідуальний досвід учня; допомогти особистості пізнати себе, самовизначитись та самореалізуватись, а не формувати попередньо задані здібності; сформувати в особистості культуру життєдіяльності, яка дає можливість продуктивно будувати своє повсякденне життя, правильно визначити лінії життя.

    Сутність інтерактивного навчання у тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів. Створення педагогічних ситуацій спілкування, що дають змогу кожному учневі виявляти ініціативу, самостійність, вибірковість у способах роботи, створення умов для природного самовиявлення учня. Кожен учень є рівним партнером спілкування на уроці і заслуговує на те, щоб його думку і бажання враховували.

Набагато важливіше навчити, ніж просто розповісти.

Хоча останній метод простіший, доступніший і, безумовно, швидший. Ви можете швидко повідомити дітям те, що вони повинні знати, і вони забудуть це ще швидше. Процес навчання – не автоматичне вкладання навчального матеріалу в голову учня. Він потребує напруженої розумової роботи дитини і її власної активної участі в цьому процесі. Пояснення й демонстрація, самі по собі, ніколи не дадуть справжніх, стійких знань. Цього можна досягти тільки за допомогою активного (інтерактивного) навчання.

  Працюючи інтерактивно, ви повинні пам’ятати деякі моменти:

  Намагайтеся ніколи не застосовувати слово «розподілятись», «розподіляти» дітей на пари, на трійки, на групи тощо. Пам'ятайте, діти ОБ'ЄДНУЮТЬСЯ! З об'єднаних дітей виростають дорослі, здатні об'єднуватися і працювати разом, виростає об'єднана країна, держава або нація.

Усе, що пропонують діти, має бути прийняте й обговорене. Не слід казати їм, що це «правильна чи неправильна відповідь», треба лише допомогти опрацювати інформацію і прийняти власні рішення. Спостерігайте, щоб ніхто з дітей не залишався поза обговоренням.

Форми роботи інтерактивного навчання:

Робота в парах (один проти одного, один — вдвох — всі разом, «Думати, працювати в парі, обмінятися думками»).

Технологія особливо ефективна на початкових етапах навчання дітей роботі у малих групах. Її можна використовувати для досягнення будь-якої дидактичної мети: засвоєння, закріплення, перевірки знань тощо. За умов парної роботи всі діти в класі отримують рідкісну за традиційним навчанням можливість говорити, висловлюватись. Робота в парах дає дітям час подумати, обмінятись ідеями з партнером і лише потім озвучувати свої думки перед класом. Вона сприяє розвитку навичок спілкування, вміння висловлюватись, критичного мислення, вміння переконувати й вести дискусію.

Використання такого виду співпраці сприяє тому, що діти не можуть ухилитися від виконання завдання. Під час роботи в парах можна швидко виконати вправи, які за інших умов потребують великої затрати часу. Серед них можна назвати такі:

• Обговорити короткий текст.

• Розробити разом питання до прочитаного.

• Проаналізувати разом проблему, вправу.

• Протестувати та оцінити один одного (взаємоперевірка).

Робота в малих групах

Роботу в групах варто використовувати для вирішення складних проблем, що потребують колективного розуму. Використовуйте малі групи тільки в тих випадках, коли завдання вимагає спільної, а не індивідуальної роботи.

При груповій роботі важливо, щоб діти правильно розподілили обов’язки в групі:

  • керівник групи (зачитує завдання групі; організовує порядок виконання;  пропонує учасникам групи висловитися по черзі;  заохочує групу до роботи; підбиває підсумки роботи;  визначає доповідача);
  •  секретар групи (веде  записи роботи в групі);
  • посередник (контролює час);
  • доповідач (чітко доповідає результати роботи в групі).

Діти повинні дотримуватися правил роботи в групі.

Учитель повинен дати  кожній групі конкретне завдання й інструкцію (правила) щодо організації групової роботи. Намагайтеся зробити свої інструкції максимально чіткими.

 Стежте за часом. Дайте групам досить часу на виконання завдання. Подумайте, чим зайняти групи, які справляться із завданням раніше за інших.

 Подумайте про те, як ваш метод заохочення (оцінки) впливає на застосування методу роботи в малих групах. Забезпечте нагороди за групові зусилля.

 Будьте готові до підвищеного шуму, характерного для методу спільного навчання.

 Під час роботи груп обійдіть їх, запропонувавши допомогу. Зупинившись біля визначеної групи, не відволікайте увагу на себе.

Приблизно таким чином ви маєте організовувати роботу в групах доти, доки вона стане звичною для дітей.

Колективно-групова робота

Ключем до ефективності обговорення великою групою – класом - є те, як учитель ставить запитання. Уникайте закритих запитань, тобто таких, на які можно відповісти коротко («так» або «ні»). Вживайте відкриті запитання, які починаються з «як», «чому», «який». Заохочуйте всіх учасників до висловлення своїх ідей.

Те, як учитель реагує на запитання та коментарі, є вирішальним у створенні навчальної атмосфери. Демонструйте увагу до всіх, дякуючи кожному учневі за запитання та висловлювання. Це стимулюватиме присутніх продовжувати ділитися цінною інформацією, яку в іншому випадку вони відкинули б як нудну, нетипову, недоцільну та зайву. Діти перестануть боятися помилитися.

Не слід забувати, що велика кількість загальнокласних обговорень втомлює. Зловживання цією методикою призводить до втоми і нудьгування.

  Інформатизація освіти - один з основних напрямів процесу інформатизації, продиктований потребами сучасного суспільства, у якому головним рушієм прогресу є індивідуальний розвиток особистості.

 Основною метою всіх інновацій в освітній галузі є сприяння переходу від механічного засвоєння учнями знань до формування вмінь і навичок самостійно здобувати знання. Успішність розв’язання цього завдання значною мірою залежить від мети використання комп’ютера в навчальному процесі, якості й можливостей програмного забезпечення та від того, яке місце посяде комп’ютер в системі дидактичних засобів.

            Запровадження інформаційно-комунікаційних технологій – це не данина моді, а необхідність сьогодення, оскільки більшість дітей ознайомлюються з комп’ютером набагато раніше, ніж це їм може запропонувати школа.

            Ще і сьогодні провідне місце у викладанні предметів займають традиційні засоби – дошка, крейда та друковані джерела (підручники, зошити з друкованою основою). Завдяки ж використанню ІКТ навчальне середовище можна доповнити відео, звуком, анімацією. Усе це здійснює значний вплив на емоційну сферу школяра, сприяючи підвищенню пізнавальної активності, підвищенню інтересу до предмета та навчання взагалі, активізації навчальної діяльності учнів.

Як показує практика, застосування комп’ютера на уроках у нашій школі має   демонстраційний характер. Щоб організувати індивідуальну роботу, кожний учень має бути забезпечений персональним комп’ютером.

 Інформаційно-комунікаційна компетентність передбачає здатність вчителя-предметника орієнтуватися в інформаційному просторі, отримувати інформацію та оперувати нею відповідно до власних потреб і вимог сучасного високотехнологічного суспільства.

    Учитель у постійному пошуку. Під час самопідготовки і самовдосконалення, а також пошуку необхідної інформації вчителю  необхідно мати здатність використовувати:

Інтернет-технології;

телеконференції;

локальні мережі;

бази даних;

інтерактивні дошки тощо.

     Маючи достатні навички роботи на комп’ютері і професійний досвід, учитель формує у себе здатність розробляти власні електронні продукти, адже саме вони відображають бачення вчителя щодо викладання конкретного предмета і дають можливість формувати базу педагогічного професійного досвіду, допомагають вчителю самовдосконалюватися і передавати досвід молодому поколінню й бути для нього наставником.

            Діагностична компетентність допомагає вчителям-предметникам аналізувати досягнення учнів під час навчання. Процес навчання за останні роки змінився – він насичений тестовими завданнями. Випускники загальноосвітніх навчальних закладів проходять незалежне оцінювання. Змінюється сама система проведення оцінювання знань і вмінь учнів, а також ставлення до цього процесу.

    Тому вчителі повинні вміти  здійснювати:

моніторинг;

проміжне діагностування;

електронне тестування;

прогнозування тощо.

    Така система відслідковування успішності навчання буде взаємовигідною як для вчителя, так і для учня.

            Неможливо уявити діяльність вчителів без застосування електронних підручників, енциклопедій, готових навчальних програм, демонстраційних програм т. п. Такий набір електронних розробок із кожним роком збільшується, урізноманітнюється. Тому, предметно-орієнтована компетентність – це здатність учителя гармонійно поєднувати готові електронні продукти у своїй професійній діяльності.

Упродовж останніх років популярною стала проектна діяльність учнів.

            Метод проектів допомагає школярам набувати ключових компетентностей, без яких їм не обійтися у житті, незалежно від обраного на майбутнє фаху. Саме в методі проектів закладена ідея компетентнісно-орієнтованої освіти

Метод проектів – це система навчання, за якою учні здобувають знання та навички під час практичної діяльності, розвивають власні творчі здібності. Вибраний вид діяльності, істотною складовою якої є дослідницька робота, має особистісний зміст, що підвищує мотивацію до пізнання. Учасники проекту перебувають у специфічних умовах активної, самостійної, вмотивованої творчої роботи. Суть методу – реалізація практичних та пізнавальних задач у нестандартних ситуаціях, часто не пов’язаних з логікою конкретного навчального предмету.

Проект буквально означає «кинутий уперед», тобто прототип, прообраз якого-небудь об’єкта, виду діяльності, а проектування у цьому контексті перетворюється в процес створення проекту. Проектний метод у шкільній освіті розглядається як альтернатива класно-урочній системі.

            Метод проектів вимагає чіткої організованої структури роботи. Тому проектні роботи підпорядковані віждповідним етапам:

  • оголошення теми, мотивація;
  • вибір методів дослідження, розподіл обов’язків між членами групи;
  • збір інформації учнями (самостійна робота), обговорення, аналіз, висновки;
  • оформлення проекту, підготовка виступу;
  • вибір теми та оформлення проекту, прогнозування результатів;
  • консультація вчителя щодо вибору джерел інформації та втілення проекту;
  • розподіл обов’язків для демонстрування результатів роботи.

Найбільш поширеними видами учнівських проектів є:

  • презентація;
  • реклама;
  • інтерв’ю;
  • фоторепортаж;
  • веб-сайт.

 

  Однією з якостей, необхідних у освоєнні життєвої та соціальної компетентності, а значить і успішної діяльності в майбутньому є бережливе ставлення до свого здоров'я та здоров'я інших як до найвищої цінності. Здоров'я – поняття багатопланове. Це не лише відсутність хвороб, а й комфортне психологічне самопочуття, гарний настрій, високий рівень пристосування, благополуччя. Тобто це гармонійне поєднання фізичного, психічного, духовного і соціального здоров'я як результат самодисципліни, самопізнання, самореалізації на основі стійкої потреби бути здоровим. Більшу частину доби дитина проводить у школі. Тож основним завданням процесу навчання є не тільки навчити, сформувати повні вміння та навички, розвинути творчий потенціал, а й максимально зберегти здоров'я учнів. Цьому допомагає використання в навчально-виховному процесі здоров'язбережувальних технологій.

Таким чином, здоров'язбережувальні технології –  такі, що створюють безпечні умови для перебування, навчання та праці учнів у школі та ті, що вирішують завдання раціональної організації виховного процесу (з урахуванням вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних вимог), відповідності навчального та фізичного навантаження можливостям дитини. Мета всіх здоров'язбережувальних освітніх технологій – сформувати в учнів необхідні знання, вміння та навички здорового способу життя, навчити їх використовувати такі знання в повсякденному житті.

Пріоритетною формою збереження і зміцнення здоров'я школярів є фізкультурно-оздоровча діяльність. Зважаючи на те, що значне зменшення рухової активності учнів призводить до погіршення їхнього стану здоров'я, зменшення адаптаційних можливостей організму, особлива увага в навчальних закладах має приділятися використанню різних засобів і форм фізичного виховання учнів.

                   Система заходів підвищення рівня фізичного здоров'я учнів передбачає: проведення позакласних, додаткових і самостійних занять із фізичними вправами (змагання, ігри, турніри, туристичні походи, конкурси, дні здоров'я), що задовольняють біологічну потребу дітей у русі.

                   У режим дня школяра включаються оздоровчі заняття: гімнастика до занять, фізкультхвилинки під час уроків, динамічні перерви та перерви, що мають ігровий, танцювальний або змагальний характер. На уроках  фізкультхвилинки можна проводити як оздоровчий захід. Наприклад, вивчаємо тему «Жива і нежива природа». Під час паузи можна повторити ці поняття: Я називаю слова, коли цей предмет належить до живої природи – руки вгору і встати, неживої – руки вгору і сісти, зроблене руками люлини – встати, руки в сторони.

            Одним з найважливіших напрямів діяльності загальноосвітнього закладу є забезпечення необхідних санітарно-гігієнічних умов внутрішнього середовища, зокрема:

  • озеленення приміщень школи і класів;
  • контроль за температурним режимом;
  • контроль за штучним освітленням;
  • забезпечення санітарно-гігієнічної відповідності шкільних меблів;
  • контроль за чистотою класних кімнат;
  • дотримання гігієнічних вимог до поліграфічної продукції для дітей.

  Поняття про здоров'язбереження не обмежується уявленням про зміцнення лише соматичного (тілесного) здоров'я учнів. Важливе значення надається збереженню психічного, духовного та соціального здоров'я дітей. Це вимагає створення у навчальному закладі особливої комфортної атмосфери, яка б відкрила кожній дитині позитивний простір для особистісного зростання в інтелектуальній, духовній та соціальній сферах. На досягнення цієї мети мають бути спрямовані зусилля адміністрації, вчителів, медичної та психологічної служб, батьків – тобто всіх учасників навчально-виховного процесу.

   Головний вектор інновацій в освіті – впровадження форм та методів особистнісно-зорієнтованого навчання. В сучасній освіті – і новий підхід в оцінюванні – впровадження накопичувальної системи навчальних досягнень. Така система отримала назву портфоліо. Ця інновація підсилює комплексність оцінки (збільшує кількість оцінних параметрів), дозволяє отримати характеристику динаміки результатів навчання.

Портфоліо (з італійської – папка з документами) – це спосіб фіксування, накопичення та оцінювання індивідуальних досягнень за певний період навчання. Портфоліо доповнює традиційні засоби оцінювання, націлені, як правило, на перевірку репродуктивного рівня засвоєння матеріалу, фактологічних, алгоритмічних знань.

Портфоліо дозволяє враховувати досягнення, зусилля та прогрес учня в різноманітних видах діяльності – навчальній, творчій, соціальній, комунікативній та ін. , що є важливим елементом діяльнісного підходу в освіті. Це одночасно і форма подання, і процес організації, і технологія роботи з різноманітними об’єктами пізнавальної діяльності учнів, що дещо ускладнює формалізацію оцінювання, але дозволяє з’єднувати запам’ятовування, розуміння, застосування, аналіз, синтез та оцінювання .

Типи портфоліо:

• проектні роботи (тема, опис, додатки – фото, тексти)

• дослідницькі роботи та реферати ( перелік опрацьованих матеріалів, назви рефератів – кількість сторінок, схем, таблиць, ілюстрацій)

• технічна творчість (моделі, макети, пристрої із вказуванням теми та описом)

• мистецькі роботи (перелік робіт, участь у виставках, концертах, ….)

• творча активність (участь в театральній студії, хорі, оркестрі – вказати кількість занять, виступи, ….)

• участь в олімпіадах та конкурсах ( рівень, час проведення, результат)

• участь в наукових конференціях, семінарах (тема, форма участі)

 

Портфоліо допомагає розв’язувати важливі педагогічні завдання:

- підтримувати високу навчальну мотивацію;

- змістити акцент з того, що учень не знає і не вміє, на те, що він знає і вміє з даної теми і даного предмету;

- розвивати навички рефлексивної та оцінної (самооцінної) діяльності;

- об’єднати якісну та кількісну оцінки;

- закладати додаткові передумови і можливості для успішної соціалізації

Сучасний учитель – це той, хто використовує інноваційні педагогічні технології, прагне досягти педагогічної майстерності.

Отже, використання інноваційних технологій дозволяє активізувати пізнавальну діяльність учнів, розвинути індивідуальні пізнавальні здібності кожного учня; максимально виявити, ініціювати, використати індивідуальний досвід учня; допомогти особистості пізнати себе, самовизначитись та самореалізуватись, а не формувати попередньо задані здібності; сформувати в особистості культуру життєдіяльності, яка дає можливість продуктивно будувати своє повсякденне життя, правильно визначити лінії життя.

            Використання  інноваційних технологій допомагає забезпечити формування гармонійної особистості молодшого школяра.

 Уміння педагога застосовувати різні технології навчання дає йому змогу творчо підходити до організації навчально-пізнавальної діяльності учнів, обираючи в конкретних умовах технологію навчання, яка найкраще забезпечує засвоєння знань, формування умінь і навичок за мінімальних затрат зусиль і часу, перейти на новий рівень професійної компетентності – педагогічну майстерність.

Використана література


1. Ващенко Л. Інноваційні процеси в системі загальної середньої
освіти особливості управління//Освіта і управління. – 2003. – т. 6. –
№3. – С. 97–104.
2. Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології: Навчальний
посібник. – К.: Академвидав, 2004.– 352 с. (Альма-матер).
3. Мармаза О.І. Проектний підхід до управління навчальним закладом.
– Х.: Видав. Гр. "Основа", 2003. – 80 с. (Серія "Бібліотека журналу
"Управління школою"; Вип.12).
4. ”Інтерактивні технології навчання: теорія, практика, досвід: метод.
посіб. авт.-укл.: О. Пометун, Л. Пироженко. – К,: А.П.Н.; 2002, – 136с.
5. Сиротенко Г.О. Інновації як основа змін освітньої практики.
Інформаційно-методичний збірник: /Упорядник Г.О. Сиротенко,
Полтава, ПОІППО, 2005.- 160с.

Подобається