Харківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 52 Харківської міської ради Харківської області

 






Розробка позакласного виховного заходу до Дня української писемності та мови

Рідна мово, без тебе ніхто я, мов відірваний вітром листок

                           (До Дня української писемності та мови)

 

Мета. Навчити дітей сприймати і розуміти слово; розвивати почуття особистої відповідальності за збереження і збагачення рідної мови; виховувати любов до української мови, бажання досконало її знати.

 

Наочність. Плакати з написами: 

                    Мова – це канва, по якій народ вишиває узори свого життя.

                                                                                                           П. Панч

    

                    Чиста заполоч шовкова,

                    Бистра голка золота!

                    Українська рідна мова

                     З уст в уста переліта.

                                           Максим Рильський

 

                    Мово! Течеш ти вільно й вічно.

                    Безжальний час не владний над тобою.

                                           Павло Загребельний

 

    У 1997 році з ініціативи Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка Указом Президента Леоніда Кучми 9 листопада, яке церква відзначає як день Преподобного Нестора Літописця, проголошено державним святом – Днем української писемності та мови. Це є свідченням того, що золота нитка історії тчеться з глибини віків. Як нація  ми ствердилися через Слово. З появою письма почав формуватися новий світогляд.  Розвиток українського слова – від княжої доби часів Літописця Нестора і до сьогодення – неперервний процес.

    Учень. День писемності – це повернення народові його духовності, історичної пам’яті. Це свято величі українського духу.

    Учениця. Слово – грізна зброя. Ним можна згуртувати людей, а можна посіяти смуту. Василь Сухомлинський писав: «Слово – найтонше доторкання до серця. Воно може стати і ніжною запашною квіткою, і гострим ножем, і розпеченим залізом, і брудом... Мудре й добре слово дає радість, нерозумне і зле, необдумане і нетактовне – приносить біду». Слово – то найтонший різець, яким можна доторкнутися до найпотаємніших куточків людського серця.

    Учень. Віками народ плекав мову. Це його голос, багатюща скарбниця. У мові – героїчне минуле, здобутки пращурів, вічні моральні цінності. Мова невіддільна від рідної землі, родини, від краю, де ти народився.

    Учениця.

         Краю мій коханий, щире твоє слово,

         Небо твоє ніжно-голубе.

         Рідна Україно, земле колискова,

         Обіймаю піснею тебе.

         Краю мій зелений, золото вербове,

         Стежко моя, роси голубі!

         Мати Україна, сонце чорноброве,

         Уклоняюсь піснею тобі.

         Інсценування вірша «Чи знаєш, юначе…»

         Чи знаєш, юначе, якого ти роду,

         Чи знаєш юначе, куди ти ідеш?

         Чи знаєш юначе, що долю народу,

         Мов сонце у власному серці несеш!

         Чи знаєш, козаче, що предки преславні

         Колись на найкращій селились землі?

         Чи чув ти легенду про ту Ярославну,

         Що символом-зіркою сяє в імлі?

 

         Чи чув: Україна чудесна, мов чаша,

         Багатством прещедро налита украй?

         Чи, лицарю, знаєш: земля рідна наша

         На світі – це справжній освячений рай!

 

         Чи знаєш, звитяжцю: лани, перелоги,

         Степи неозорі, поля і гаї,

         Стежки-мережки, як плахти, дороги –

         То скарби-клейноди безцінні твої?

 

         То знай же, що ти – син

                   Лицарського роду

         І предки твої – степові

                   Козаки,

         Що мужньо боролись за

                   Волю народу

         І завжди були вартовими

                   Землі!

 

         Ціни ж, юний орле, з якого

 ти роду,

         Ціни ту мету, до якої ідеш.

         І скрізь памятай, що ти

                            Долю народу,

         Мов сонце, у власному серці

 Несеш.

        

         Учениця.

         Україно моя барвінкова!

         Переконана твердо в однім,

         Що мені усміхнулася доля

         Народитись під небом

                            Твоїм!

        

         Учень. (декламує вірш Юрія

         Рибчинського «Наша мова»).

         Мова, наша мова, -

         Мова кольорова,

         В ній гроза травнева

         Й тиша вечорова.

         Мова, наша мова, -

         Літ минулих повість,

         Вічно юна мудрість,

         Сива наша совість.

         Мова, наша мова,

         Мрійнику – жар-птиця,

         Грішнику – спокута,

         Спраглому – криниця,

         А для мене, мово,

         Ти мов синє море,

         У якому тоне і печаль, і горе.

         Мова, наша мова, -

         Пісня стоголоса,

         Нею мріють весни,

         Нею плаче осінь.

         Нею марять зими,

         Нею кличе літо.

         В ній криваві рими

         Й сльози «Заповіту».

         Я без тебе, мово, -

         Без зерна полова,

         Соняшник без сонця,

         Без птахів діброва.

         Як вогонь у серці,

         Я несу в майбутнє

         Невгасиму мову,

         Слово незабутнє.

           Інсценування вірша «Як би тобі, доню..»

           Мати.  Як би тобі, доню, в світі не було,

           Не скупись ніколи людям на добро.

           Бо і так доволі хтось насіяв зла,

           І холонуть душі наші тепла.

           Доня.  Забувають діти мову матерів,

           Глянь, від того болю світ аж посірів.

           Стогне від розпуки зранена земля,

           І сивіти стала матінка моя.

          Мати. Доню моя, доню, синьоока зірко,

           У житті буває солодко і гірко.

           Як би твої очі не манили зваби,

           Не чини ніколи Батьківщині зради!

           Не ламай у лузі гілку калинову –

           Сиротою станеш, як забудеш мову.

           Можеш призабути запах рути-мяти,

           Але рідну мову  мусиш памятати!

           Можеш не впізнати голосу діброви,

          Тільки не зрікайся маминої мови

 

Учитель. У слові – генетичний код нації. Воно є основою духовного життя народу. Від того, як користуються словом – нехтують чи цінують, - залежить і духовне здоров’я нації. Народна мудрість говорить: «До словечка, до словечка притулися, може, так хоч мови рідної навчишся»; «Де багато слів, там мало мудрості»; «Рис розсипав - ще збереш, сказав слово – не вернеш»; «Доброго слова тримайся, поганого остерігайся».

 

                 Учениця декламує вірш «Любіть рідну мову»

                               Мова – краса спілкування,

                               Мова – як сонце ясне,

                               Мова – то предків надбання,

                               Мова – надбання моє.

                               Мова – то чиста криниця,

                               Де б’є , мов сльоза, джерело,

                               Мова – це наша світлиця,

                               Вона як добірне зерно.

                               Мова – джерельна перлина,

                               Нею завжди дорожіть:

                               Без мови немає країни –

                               Мову, як матір, любіть.

 

Учитель. Ми з дитинства навчаємося мови. Але вона постійно розвивається і вдосконалюється. Тож будьте допитливими, цікавтеся, досліджуйте ці зміни. Любіть і бережіть мову. Дружіть із граматикою – незмінним диригентом багатоголосного оркестру слів.

 

 

 

 

 

 

 

 

Подобається