Харківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 52 Харківської міської ради Харківської області

 






Вивчення особистості молодшого школяра як передумова успішної організації його навчальної діяльності індивідуальних особливостей учнів

Оновлення змісту і навчально-методичного забезпечення нового етапу розвитку початкової освіти здійснюється послідовно і дуже швидко.

Як правило, увага вчителів зосереджується на предметних результатах навчання, досягнення яких здійснюється через поурочні і тематичні цілі засво­єння учнем конкретного навчального матеріалу. Безумовно, це дуже важливо, але недостатньо з огляду на те, що кожен молодший школяр має бути достатньо навчений і розвинений, і, звичайно, підготовлений  успішно вчитися в основній школі.

Чи все у цій складній і благородній справі зале­жить тільки від учителя і оновленого змісту? Зви­чайно, ні. Кожен досвідчений педагог підтвердить, що міра успіху значною мірою визначається складом учнів класу, їх здатністю вчитися. Тому окрім мето­дичної майстерності, незважаючи на досвід, учитель має вивчати своїх вихованців.

 

Вивчення особистості своїх учнів є обов’язковою умовою освоєння потенціалу нового змісту освіти. Якщо ми поділяємо ідеї особистісно зорієнтованої освіти, ставимо дитину "у центр", розвиваємо суб'єкт- суб'єктне навчання — основою має бути всебічне знання кожної дитини. Тоді можна створити реаль­ний портрет свого класу, побачити перспективу його розквіту; адже у вчителя є можливість впливати на дитину протягом чотирьох років, бачити її у різнома­нітних навчальних і життєвих ситуаціях.

У сучасних умовах надзвичайно важливо всебічно і правильно здійснювати наступність початкової школи з дошкільним періодом розвитку дітей. Кожен попередній етап життя створює передумови для наступного, тому правомірно, що початкова школа виростає з дошкілля. 

У дошкільний період (3—6 років) темпи фізичного розвитку сповільнюються, зате інтенсивно розвива­ються вегетативні функції, передусім серцево-судинна система, органи дихання, хоча низький рівень розвитку систем, які забезпечують постачання кисню в м’язи, недосконала ще регуляція процесів обміну. Звідси слабка витривалість дитячого орга­нізму в значних навантаженнях. Виразна особли­вість цього віку — інтенсивний розвиток рухових аналізаторів, що й зумовлює велику потребу в руховій активності, ігровій діяльності. Діти охоче виконують не лише прості природні рухи (ходіння, біг, підстри­бування, лазіння), а й складні. Вони вже вміють і повинні самостійно вдягатися, роздягатися, засті­бати ґудзики тощо. Швидкість і якість виконання цих дій відображають рівень моторної зрілості дитини.

Характерна особливість дітей цього віку — актив­не прагнення до пізнання світу. 

У цьому віці активно розвиваються емоції і почуття, які супроводжують усі види діяльності малюків. Дошкільники яскраво виражають моральні та інтелектуальні емоції, що є важливими внутріш­німи збудниками їхньої активності й поведінки. Провідною є ігрова діяльність, але поряд з нею у старших дошкільників яскраво виявляється праг­нення пізнавати щось нове, досліджувати своє ото­чення. Дослідники цього віку М.М.Поддьяков, О.І.Савенков, О.Л.Кононко, Н.В.Гавриш, Л.Ф.Ти­хомирова зазначають, що у дошкільному віці є всі передумови для розвитку у дітей пізнавальної актив­ності і дослідницької поведінки, але для цього треба створювати відповідні умови (середовище, пізна­вальні засади, групові дії тощо).

 

У передшкільний період протягом 5-го—6-го років формуються передумови для систематичного шкільного навчання. Про шестирічну дитину напе­редодні школи можна говорити як про особистість, яка вже може усвідомлювати свою поведінку; своє ставлення до тих чи інших дітей, людей, порівню­вати себе з іншими. У більшості дітей формується мотиваційна готовність до школи, хоча дещо і своєрідна. Ось як пише про це відомий вчений Ш.О.Амонашвілі: "Школа приваблює 6-річну дитину серйознішими справами, діти знають, що на них там чекає складніше життя. "Хочу вчитися" — по суті означає прагнення дитини змінити спосіб дошкіль­ного життя, увійти у широкі соціальні стосунки з оточенням. Дитина, звичайно, знає, що навчання — суспільно значуща справа, тому воно для неї — схо­динка дорослості. Однак прохання дитини швидше віддати її до школи, навіть інколи сльози, що не беруть, не можна оцінювати як зрілий мотив учіння, бо дошкільника приваблює зміна своєї життєвої ситуації, результат (навчитися читати, писати тощо), а не праця, завдяки якій цього можна досягти". (Див.: Амонашвили Ш. А. В школу — с шести лет. — М., 1986.-С. 13-19).

Наскільки 6-річні діти готові до систематичної навчальної діяльності? Психологи відзначають, що в них достатньо розвинуте мовлення (можуть пояс­нити зміст знайомої гри, побудувати розповідь за малюнком, виразно розповісти вірш тощо), мислення їх переважно наочне (думають образами, а не абстрактними поняттями, хоча розуміють і їх). Увага, пам’ять, уява дошкільника — переважно мимо­вільні, однак уже помітні тенденції до виявлення довільної уваги, пам’яті, уяви. Організм наче очікує на спеціальні умови для свого цілеспрямованого розвитку.

Під час перебування дітей у дошкільних групах педагоги мають достатньо часу, щоб одержати досто­вірні знання про те, на що здатний кожен вихова­нець: якими є його працездатність, організованість мислення, уява, мовлення, емоційність, чого він чекає від школи, вчителя. Усе це — передумови плавного, безболісного переходу до систематичного навчання. Добре, якщо є можливість (скажімо, НВК) спільними зусиллями педагогів поступово зібрати і узагальнити дані про кожну дитину на єдиній психолого-педагогічній карті.

Перехід від дошкільного до шкільного дитинства відбувається в процесі провідної діяльності - гри і дошкільних форм навчання (розвиток мовлення, малювання, ліплення, музикування, конструювання тощо). Це дозволяє на завершення дошкільного віку сформувати у дітей ряд психічних новоутво­рень. А саме: прагнення до суспільно значущої діяльності; практичне володіння рідною мовою; здатність довільно керувати своєю поведінкою, спрямовувати зусилля на розв'язання пізнавальних завдань; робити елементарні узагальнення; уміння налагоджувати стосунки з ровесниками, разом гра­тися й співпрацювати.

Молодший шкільний вік — перехідний період, у якому виявляються риси дошкільного дитинства і формуються типові особливості школяра. Цей вік багатий на приховані можливості розвитку, які дуже важливо своєчасно підтримувати, бо так закла­даються та розвиваються основи багатьох психічних процесів.

 

У початкових класах, особливо в першому і дру­гому, продовжуються лінії дошкільного розвитку: пріоритетність виховання, цілісність впливу на дитину через взаємозв’язок навчально-пізнавальної та ігрової діяльностей, цілеспрямований розвиток сенсорних умінь, вправності й координованості рухів, гостроти зору, уваги, просторових уявлень, саморегуляції поведінки, мовленнєвий розвиток.

Які вікові особливості молодших учнів виявля­ються у новій для них навчальній діяльності? Зміс­товну характеристику молодших школярів знаходимо в працях Г.О.Люблінської, Г.С.Костюка, О.В.Скрип- ченка, Н.СЛейтеса, В.С.Мухіної, С.Д.Максименка, С.Л.Коробко. Вчені відзначають, що діти цього віку, як правило, слухняні, з готовністю виконують ви­моги дорослих. У них яскраво виявляється насліду­вальність — важливе джерело успіхів у початковому навчанні. Молодші учні схильні до приучування та емоційного сприймання. Особливістю їхньої розу­мової діяльності є те, що вони часто обмежуються сприйняттям зовнішніх ознак, понять, явиш. Ніби губка, вони вбирають знання, але не завжди усві­домлено. Такі вікові особливості, як беззастережне підкорення авторитетові вчителя, підвищена сприйнятливість, вразливість, багато в чому визна­чають навчальні досягнення молодших школярів.

Учителі початкових класів відзначають зрослу поінформованість своїх вихованців про навколишнє життя. Багато дітей приходять до школи, вміючи читати, лічити, добре володіючи мовою. Однак непо­одинокі випадки, коли інтелектуальний розвиток випереджає розвиток мотивації і вольових якостей дитини.

Характерна особливість молодших школярів — їхня "демократичність" у поводженні з учителем, мимовільність поведінки, невміння узгоджувати свої дії з нормами шкільного життя.

Індивідуальні риси молодших школярів, обста­вини життя обов’язково позначаються на якості їхніх навчальних досягнень. В.О.Сухомлинський стверджував, що "будь-яка програма з будь-якого предмета — певний рівень, коло знань, але не жива дитина. До цього рівня, до цього кола знань різні діти йдуть по-різному. Одна дитина вже у 1 класі може самостійно прочитати задачу й розв'язати її, інша не зробить це в кінці другого, а то й третього року нав­чання. Треба вміти визначити, яким шляхом, з якими уповільненнями й труднощами дитина може підійти до рівня, передбаченого програмою, як конкретно реалізувати програму в розумовій праці кожного учня" (Сухомлинський В.О. Вибрані твори. В. 5 т. — Т. 2. — К.: Рад. школа, 1976. — С. 437,Сухомлинський В.О, про важких дітей "Обережно: дитина.")

Молодші учні дуже різні за своїм ставленням до навчання, пізнавальними і фізичними можливостями. Тому, щоб навчати всіх учитися, треба якомога раніше і повніше враховувати їхні індивідуальні особливості в усіх видах навчальної діяльності. Як ситуативно, так і на тривалу перспективу важливо, щоб вже у пер­шому класі діти зрозуміли: навчаються у школі багато років, не все одразу виходить, навіть якщо дуже хочеш. Можуть бути і помилки, і невдачі, але поступово все буде виходити краще і краще.

На завершенняхочеться згадати крилате висловлювання В.О.Сухомлинського: "...немає абстрактного учня... Мистецтво й майстерність навчання і виховання полягає в тому, щоб розкривати сили і можливості кожної дитини... А це означає, що у навчанні має бути індивідуалізація — і у змісті розумової праці, і в характері завдань, і в часі".(Савченко О.Я., доктор педагогічних наук, дійсний член Академії наук України (Журнал «Початкова школа» - 2012)

 

Подобається