Інформація про  музей «Пам’ять»

Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №52 Харківської міської ради Харківської області

у 2021/2022 навчальному році

Під час Другої світової війни нацистська Німеччина прирекла до загибелі європейських євреїв, знайшлися люди, які, ризикуючи власним життям та життями своїх рідних, наважувалися рятувати євреїв – надавати їм притулок, їжу, допомагати їм вижити, керуючись лише почуттям милосердя і не вимагаючи нічого натомість.

На знак пошани до цього подвигу людяності та безкорисливої жертовності з 1963 року держава Ізраїль нагороджує таких рятівників почесним званням «Праведник народів світу» та почесним громадянством Ізраїлю. Назва звання походить від релігійного терміну, яким в юдаїзмі позначають неєвреїв, що дотримуються основних законів, покладених на людство. Станом на 1 січня 2021 року офіційно в Україні визнано 2 659 праведників. Під час Голокосту Україна втратила 1,5 мільйона євреїв.

У Харкові розташований "Харківський музей Голокосту". Голокост, який увійшов у світову історію як катастрофічне знищення євреїв, – не місцеве поняття, воно охоплює усі ті міста і країни, де одні люди вбивали інших лише за приналежність до єврейського народу.

У Харкові околиця  Дробицького Яру має пряме відношення до Голокосту. Саме тут у грудні 1941 року окупанти розстріляли майже все єврейське населення міста.

У музеї створено експозицію, в якій зібрано 7 тисяч експонатів, з них 5 тисяч – основний фонд, в якому представлено архівні документи і матеріали державних архівів: паспорти і довідки про склад сім'ї, свідоцтва про народження, смерті, реєстрації шлюбів, фотографії з сімейних альбомів, речі довоєнного побуту.

Музей розповідає не лише про події у Харкові, але і про опір нацистам в гетто і концтаборах в інших країнах, про повстання в'язнів. У нас є зворушлива виставка, присвячена жертвам нацизму – дітям, які ніколи не стануть дорослими. На старих фотографіях – щасливі усміхнені обличчя дітей з різних країн: немовлята, діти трохи старші, підлітки. Перед ними відкривався цілий світ, і вони були винні лише в тому, що народилися євреями.

А чи врятувався хто-небудь з Дробицького Яру, і чому пам'ятний камінь Праведникам світу стоїть не в Дробицькому Яру, де були розстріли, а на місці колишнього гетто, поруч зі Стіною Скорботи, що поблизу Московського проспекту?

Врятуватися можна було лише з гетто, і то – поки його не обнесли колючим дротом. У Харкові до війни було багато міжнаціональних шлюбів. І якщо знаходилися родичі-неєвреї, які погоджувалися прихистити єврейських дітей, тих намагалися шляхом підкупу охоронців визволити з гетто, яке знаходилося в бараках верстатобудівного заводу.

За ініціативою обласного комітету "Дробицький Яр" у грудні 1997-го був встановлений камінь-пам'ятник з написом: "Рятівникам – Праведникам світу. Вдячні євреї-харків'яни".

А от з Дробицького Яру врятуватися було практично неможливо. Ми знаємо лише про одну таку людину – Йосипа Тарашинського, єдиного врятованого.

Ця історія заслуговує на те, щоб її розповісти. Сім'я польських євреїв Тарашинських (батько, мати і троє синів) втекла з Польщі до Радянського Союзу ще до початку війни на нашій території. Усі їхні родичі загинули у Варшавському гетто. Перебіжчиків у нас відправляли на Урал, в Сибір на рубку лісу. Мати сімейства – Блюма – працювала кухаркою. Через рік сім'ї дозволили вибрати місто для проживання. Вони вибирають Харків і переїжджають сюди у квітні 1941 року. Батько влаштовується двірником, середній син вирішив виїхати до Мелітополя. У червні Німеччина розв'язує війну на нашій території. 24 жовтня 1941 року німці увійшли до Харкова, і незабаром євреїв почали відправляти в гетто. Наприкінці грудня 1941 року німці і поліцаї почали вивозити мешканців гетто партіями у двісті-триста чоловік під виглядом влаштування на роботу в Полтаві через голод у Харкові. Однак вивозили їх до Дробицького Яру.

Сім'я Тарашинських – батько, мати і вже 2 сина – потрапили в одну з машин. Йосип застрибнув до машини останнім, і коли їх привезли на місце розстрілу, він зістрибнув з кузова. Молодий німецький офіцер ламаною російською велів йому збирати у валізку золоті речі, які знаходили у привезених з гетто, а в мішок – срібні. Сім'ю Йосипа повели в бік, він чув постріли доти, доки в живих нікого не залишилося. Було холодно, і офіцер сів у кабіну з флягою в руках, а Йосипу наказав йти туди, куди забирали інших. Було вже темно, Йосип побачив, як в стороні хтось вантажить у вантажівку речі розстріляних і побіг до них, сподіваючись продовжити життя. Там був старий єврей і ще один хлопець. Старий запропонував хлопцям застрибнути до кузова і закидав їх речами. Коли машина виїхала з яру і була вже в місті, Йосип непомітно вистрибнув і дістався до гуртожитку, де жив із сім'єю. Він розповів про все двірничці. Та нагодувала його і сказала йти, тому що боялася. Переночувавши на горищі, вранці він пішов на базар, де зустрів вірменського хлопчика і, не знаючи, що робити, розповів йому про себе. У відповідь почув: "Ти знаєш польську? Як тебе звати по-польськи? – Юзик. – Йдемо до нас. Я живу з бабусею і трьома двоюрідними сестрами. Тільки не кажи, що ти єврей".

Так він і залишився в цій вірменській сім'ї, де про його національність (Юзик не вмів хреститися) знали лише Вартан, його бабуся Араксі та одна з сестер – Кнарик, яка йому подобалася. Коли Харків звільнили, хлопці пішли на фронт. Вартан загинув у Білорусі. Юзик-Йосип відвоював, повернувся до Харкова, прийшов у вірменську сім'ю, до своїх рятівників, а через деякий час – одружився з Кнарик. Вони прожили чудове життя, у них донька і два онуки, всі вони часто приходили до нас у музей. Йосип сумував, що нічого не знає про свого брата Леона, де і як він загинув. Кнарик і Йосип вже пішли з життя, але це не кінець історії.

Коли  дізналася про долю Йосипа, то відправила усі матеріали в Інститут Яд Вашем в Єрусалимі для присвоєння звання "Праведник народів світу" (посмертно) Вартану і Араксі Мкртчан, Кнарик Шахбазян – і вони це звання отримали.

Так скільки все ж таки євреїв загинуло у Дробицькому Яру в Харкові, фігурують різні цифри.

За актом Державної надзвичайної комісії загинуло 16 тисяч сімей – і ця цифра ближча до істини.

І все-таки знаходилися люди, які ризикували життям – за приховування єврея слідував розстріл на місці – і рятували їх від нацистських переслідувань. Скільки таких у Харкові?

Звання "Праведник народів світу" присвоєно добрій сотні харків'ян.

Про події у Харкові нагадують меморіальні дошки.

Харків'янка, журналістка Олександра Бєлова, яка вивезла з гетто двох сестер, видала сусідка. Бєлову схопило гестапо, її розстріляли. Їй посмертно присвоєно звання "Праведник народів світу", на її честь названо одну з харківських вулиць.

Встановлено 10-тонний пам'ятник "Жертвам Голокосту" в Дробицькому Яру і сімнадцять меморіальних дошок, у тому числі – на будівлі колишньої синагоги, в пам'ять про знищених тут взимку 1941-го року 400 євреїв. Це були старі люди, інваліди, які не могли дійти до гетто, їх просто замкнули в страшні морози у синагозі (забили двері), і нікому з них не вдалося врятуватися.

 Відкрито меморіальну дошку на честь відомого харківського лікаря Олександра Мещанінова, ім'ям якого названа міська лікарня швидкої допомоги. В роки окупації він лікував поранених у таборі для військовополонених, рятував молодь від відправки до Німеччини - ставив їм "шкідливі" діагнози. Він також врятував єврейську сім'ю Пунькіних.

Ми пишаємося харків’янами, які з власної ініціативи намагалися врятувати євреїв. Вони ховали їх у себе вдома, надавали медичну допомогу, продукти, одяг, необхідні документи, ризикуючи при цьому не лише власним життям, а й життям своїх близьких. Навіть за розмову з євреєм можна було потрапити до в’язниці. А його переховування загрожувало рятівникові та його сім'ї найсуворішими репресіями з боку окупаційної влади – розстрілом разом з врятованими.